ПРОБЛЕМА СИРІТСТВА У ТВОРАХ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
Автор статті: Константинова Леся Миколаївна, педагог соціальний Мошнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Черкаської районної ради Черкаської області.
ПРОБЛЕМА СИРІТСТВА У ТВОРАХ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
Молитися Богу? Так думка не та!
Не рад би, єй-богу, не рад би журитись,
Тарас Шевченко – був людиною універсальних талантів та інтересів. Сила Шевченкового слова полягала не в тому, що було сказано, а в тому як сказано.
Проблема сирітства у контексті соціально-педагогічних ідей у творах Т.Г.Шевченка, до активно розроблених не належала ніколи, до речі, й тепер. Осмислюючи систему поглядів Шевченка на матір і дитину, на роль сім'ї, сирітство, на виховання дитини чи розмірковуючи над освітнім ідеалом Шевченка до роздумів можемо залучити матеріали його літературних творів.
Аналізуючи твори Шевченка ми переконались, що за своїми соціально-педагогічними поглядами він був, не лише, суголосний тогочасній добі, а й випереджав свій час. Проблеми, які нині вирішують соціальні педагоги, Шевченко намагався розв'язати за допомогою художніх засобів.
На світосприймання митця вплинули несподівані контрасти його життя. Тарас Шевченко залишився сиротою на одинадцятому році життя (поетова мати померла 20.VIII 1823, а батько — 21.III 1825). Дитячі враження залишили глибокий слід у свідомості Шевченка і мали величезний вплив на формування його особистості, і на всю його творчість. Уже в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, знущання сильного над слабким, голод, сирітство, найми і виснажлива праця. Одна з характерних особливостей творчості Шевченка полягає в асоціативній єдності епізодів біографії автора з життям його героїв, твори митця мають виразно соціальний характер.
Вірш-спогад «Мені тринадцятий минало…» несе велике соціальне узагальнення. Мотиви безрадісного дитинства звучать в автобіографічному вірші Шевченка, в якому до болю трагічно переплелись важке сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя.
Аналізуючи вірш «На Великдень, на соломі…» бачимо, що у творі змальовано побутову сценку з життя селянських дітей. З глибоким проникненням у дитячу психологію поет передав багатоголосу безжурну розмову, яка несподівано закінчується контрастною за змістом, сповненою глибокого внутрішнього трагізму реплікою сироти: «А я в попа обідала». Цією реплікою Шевченко підкреслюється трагізм становища селянських дітей-сиріт. Така жанрова замальовка набуває глибокого соціального змісту.
На Великдень, на соломі
Против сонця діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сховавши в рукава.
— Мені мати куповала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
— А я в попа обідала. —
Тут немає зовнішнього втручання автора в художню оповідь. Все тримається на одній репліці дівчинки-сирітки. Ця репліка є тим психологічним наголосом, який прояснює зміст усієї гостро соціальної життєвої ситуації, змальованої письменником-гуманістом.
Вірш Шевченка «Ой умер старий батько», сповнений глибокого співчуття до дівчини-сироти, яка мріяла про родинне щастя, але змушена поневірятися в наймах. Вірш походить від народних пісень сирітського циклу. Варто наголосити, що у цьому психологічно-побутовому соціально загостреному творі «Ой умер старий батько», Шевченко вказує на фатальність долі дівчини-сироти.
У вірші «Ой люлі, люлі, моя дитино» — гостро піднімається проблема соціального сирітства. Вірш написано у формі колискової пісні. В зверненні до свого сина мати-покритка (нині одинока мати) віщує йому нещасливу долю, бере на себе усю провину за ті поневіряння, що на нього чекають. Характерна для романтичної поезії порада йти від людей до природи має тут виразний соціальний підтекст. Шевченків ідеал людського гуманізму, втілений у його творі, поєднує риси класичного й просвітительського ідеалу природовідповідної людини Ж. Ж. Руссо.
У вірші «Нудно мені, тяжко – що маю робити» змальовано образ сироти без роду, сироти на чужині, що страждає від соціальної нерівності та відчуженості, мотив туги за рідним краєм єднають вірш з такими твором Шевченка, як «Тяжко-важко в світі жити».
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду,
Нема куди прихилиться —
Хоч з гори та в воду.
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом,
Утопився б — тяжко жити,
А нема де дітись.
В того доля ходить полем,
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому,
Його люди знають,
А зо мною зострінуться —
Надо мною, сиротою,
Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа,
На чужій сторонці
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці.
Пішов козак, сумуючи,
Нікого не кинув.
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Ставлення соціуму до сирітства та бідності, Шевченко передусім розглядає через морально-етичний вимір: люди різних станів оцінюються насамперед з погляду їх гуманізму, а їхній добробут і багатство служать або джерелом добрих справ, допомоги нужденним, або джерелом кривди, несправедливості. У його віршах звучить заклик до милосердя.
Шевченка – письменника цікавила проблема впливу соціального оточення на людину. Він надавав важливого значення середовищу, в якому перебуває дитина, прийомам і методам впливу на неї. Великого значення Т.Шевченко надавав соціально-педагогічній проблемі сімейного виховання. І. Франко, визначаючи одну з основних ідей Т. Шевченка, говорить: "Основою суспільності, по думці Шевченка, є сім’я…".
У своїх віршах Шевченко наголошував, що взята у сім'ю дитина ставала наймитом, рабом безловесним і не бачила ні милосердя, ні добра, ні родинного затишку. Висвітлював соціальну нерівність. Сирітство як клеймо проходило через усе життя його героїв.
Противагою до поглядів на виховання сиріт у прийомних сім’ях є повість «Близнецы» у якій брати Зосим і Савватій з дитинства зростали в однакових умовах: їх чарувала рідна природа, до них з любов'ю ставились прийомні батьки, які прагнули прищепити синам високі моральні якості. Та ось їхні життєві шляхи розходяться. Батя (Савватій) навчається в гімназії, потім в університеті, де наполегливо працює, опановуючи професію лікаря. По-іншому склалося життя Зосі (Зосима). Навчаючись у кадетському корпусі, він потрапляє в оточення морально спотвореного офіцерства, починає зневажливо ставитись до батьків, які його виховали, до простих людей, пиячить, грає в карти, веде розгульний спосіб життя і закінчує справжнім негідником, моральним виродком.
Т. Шевченко вважав, що почуття відповідальності за дітей примушує дорослих переглянути свій спосіб життя, відмовитися від поганих звичок. Цікаво, що герой його повісті «Капитанша» почав виховання прийомної дочки Барки з того, що перестав пити горілку і курити. Чи багато нині рідних батьків заради власних дітей перестають пити горілку і курити?
Соціальна проблема сирітства, яку у своїх творах висвітлює Шевченко, є досить актуальною і у сучасному суспільстві.
Незважаючи на те, що Шевченко не мав творів, у яких би спеціально висвітлювались соцільно-педагогічні аспекти сирітства, є підстави говорити про його значний інтерес до сиріт, як соціальної проблеми, а також про те, що в його творах чітко прослідковується певна система соціально-педагогічних поглядів.
1. Гудима А. Сенсовий метатекст у контексті поетичної творчості Тараса Шевченка: доля жінки / А. Гудима // Шевченкознавчі студії. [Збірник наукових праць]. Вип.№11. К., 2007 – с. 271. – С.23.
2. Новиченко Л. Лірика / Л. Новиченко // Шевченківський словник: У 2 т. К., І 976. Т. 1. С. 362.
3. Тарас Шевченко. Зібрання творів / Т.Шевченко. У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 196; 673; 160; 655-656.
4. Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 17-34.
5. Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 17-37.